Повернулися лелеки в село,
А людей у селі вже немає.
Сивим попелом все засипає,
Ось в гаю білий ряст замело.
Обернулися бідні до вітру:
«Вітре буйний, ти все завжди знаєш.
Над землею ти вільно літаєш,
Із любові до цілого світу.
Розкажи, де поділися люди?
Чом пустують затишні оселі?
Що дерева такі невеселі?
Дзвін церковний нікого не будить?»
Наполоханий вітер сумує,
І прозоре тремтить його тіло:
«Все навколо давно заніміло,
Грізний атом над світом лютує...
Почорніли зелені каштани,
Хмари плачуть гіркими сльозами,
В небо тягнуться клени руками,
І отруйними стали тумани.
З неба падають краплі отруйні,
Чорна хмара стоїть над Десною.
Душу мучать печалі весною,
І новини гіркі безнадійні.
Землю рідну крильми обіймаю,
І оплакую долю трагічну...»
Цю біду від Чорнобиля вічну,
Кожним нервом своїм відчуваю.
Повернулися лелеки в село
© Copyright: Вера Кухарук, 2011
Свидетельство о публикации №111122710242
Свидетельство о публикации №111122710242
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.