тихо падає краплина дощу,
ти кричиш у далечінь:"не відпущу!"
я здіймаю до неба руки,плачу й мовчу
іще трохи побуду поруч і полечу.
всі слова ті були даремні,гірка любов,
але ти всеодно шалено хвилюєш кров.
шепочу тобі дуже тихо:"ти не забудь,
що на тебе чекає лихо-так мене звуть".
може й плакатимеш за мною-це вибір твій,
захлинаючися жагою й кров"ю надій,
я не знаю цієї болі,лише пробач,
зупиняєш свій крик поволі,більше не плач...
я згадаю як ми востаннє йшли по стежках,
берегли зігране кохання в диких словах.
і ніколи ти не забудеш ночі й зірок,
я не знаю чого ти хочеш,не маю думок.
та згадавши усі ті ночі сльози зійдуть,
але я вже не прошепочу як я люблю,
я не вмію себе тримати в клітці надій,
треба жити розпочинати із нових мрій.
Тихо пада краплина дощу
© Copyright: Филоненко Вероника, 2011
Свидетельство о публикации №111122407535
Свидетельство о публикации №111122407535
Рецензии