До Темного Лицаря

Він ховався за панциром, бо вважав себе дуже цінним
і думав, що на нього усі повинні нападати, щоб відібрати його «багатства».
Бідна людина! Сам себе зачинив у в’язниці хворого самолюбства...

…Шановний Лицарю, вкритий крицею!
   Чого ти колешся, мов їжак?!
      Тобі здається, що так ти птицею
         стаєш важливою? Та твій жах
            крізь забороло струмить із шолому,
                вогнем пекельним блищить в очах!
Намарне панцир вдягати кволому,
   що в самоствердженні геть зачах.
      Те, що вважаєш ти сили проявом, –
          то є в’язниці твоєї мур.
Не стануть голки для тебе зброєю,
     вони придатні лиш для тортур!
Як лишиш світло ти зовні сонячне –
    не зростиш стебла ти добрих справ.
        А зростиш морок – і буде боляче,
           та шлях ти сам собі цей обрав.
Духовну пустку укрити крицею –
   то лиш сховати насилля хіть.
Поваги хочеш? То стань криницею,
   щоб кожен з серця міг твого пить…

2011