Найдовша ніч у році, а в руці –
Лише зім'ятий аркуш, де дрібненькі
Гачечки літер, що сплелись в аркані –
Це ти писав колись:
Про ковили,
що, ніби мої коси, за вітрами,
Про море, про аптечний запах йоду,
Про сіль на спині, про лиман і лінь,
Що в затінку дрімає –
серпень, спека…
… А зараз грудень грудкою із криги
У грудях груда глини, що ми ліпили в липні,
коли черешні відійшли, а вишні не поспіли.
Ліпили та не доліпили... і тіло прагне і душа не мерзне,
хоча мерзенний холод ні зими ні вЕсни вже зовсім знавіснів
погрожує та істеріє...
А я без тебе, як Катеринка, що старіє у наймах та московках,
а плакати не можна, ти ж бо не велів, а ті зрадливі, як горох,
закрию очі: ми удвох,
відкрию: твоя спина
сховалася у натовпі...
Чи бігти, чи стояти, мов жінка Лота, що ще не стала
соляним стовпом...
Ти ще приїдеш, милий-рідний, ми ще зустрінемось колись?
Найдовша нiч
© Copyright: Жозефин Де Лилль, 2011
Свидетельство о публикации №111122107197
Свидетельство о публикации №111122107197
Рецензии