***

Зявилася у сні… скривавлена і боса,
Як в ті минулі дні, коли татари йшли,
Коли на цій землі рікою кров лилася,
І дні, минали дні, безрадісні й сумні.
Як в час, коли тебе стріляти і фашисти,
І брат на брата йшов за жар ідей і мрій,
Як гімн лунав не твій, хоча і урочисто,
Тоді, як люд на мітингах, як рій,
Кричав, що завтра, так завтра буде краще,
А діти будуть скніть в «червоному раю»,
Коли тобі давали все найтяжче,
І кров’ю, потом здобрили ріллю!
Коли «червоний бог» казав лиш слово треба,
І падав твій знекровлений народ,
Ти руку простягла, і запитала в неба
«Завіщо все це є і де ти милий Бог»
І знов, і знов ізнов у жарі революцій,
Гартується, як сталь, надія на життя
В промовах воду льють, та в полум’ї настурцій
Той лютий ще живе, та байдуже, не жаль,
А, може, просто те нетреба пам’ятати!
І знову боса тут й простягнена рука!
Країно, мила, ти нам рідна мати,
За що ж та доленька тобі така гірка!