Ну, що ж, ти, славний мій шалтай-болтайський вірш, пошебуршив тихесенько і …стих…
Ріка поезії струмує, завмираючи.
Звичайно ж, що вона тече з протоків раю, а я сиджу на березі її із киселю.
І що мені?!
Зірвавши спіднє упірнати в глибину…
І дерти вірші з нір, як раків…
В смерть…
А після палець в рота, щоб угамувати кров, і…
І жадібно дивитися, як купа ця ворушить вусами…
В окропі…
Та намагається затвердити бажання, моїй приваби до пінистого пірнання…
А світло сонячний трепече в небесі, парує в облаці, срібробородясь.
А я, дурило, захмелів і розумію - суть життя проста!
Наївсь, напивсь, лежи собі…
Ї дивись!
Ріка поезії струмує у свідомість…
Звичайно ж, що вона тече…
Тече…
Втікаючи в вуста…
Рiка поезii струмуJe, завмираючи
© Copyright: Ицхак Скородинский, 2011
Свидетельство о публикации №111121804663
Свидетельство о публикации №111121804663
Рецензии
Саме так!
Здобути її важко, оту поезію, укравши з раю...
А потім??? з чим її? Хіба в окропі, притупивши смак,
як раків їсти, разом з шкарлупОю.
А киселі??? Та то вже потім, на десерт.
Під дикі оргії тих, що поезії не знали
і потішаються з страждань її вкусивших,
які тепер, ніяк не можуть збутись того страху,
що втратять нитку...Саме ту, з садів Едему,
там де слова текли самі...
і навіть по при стулені вуста всі розуміли,-
То Поет!
Душа співала, римами, напевне...
З повагою,
Богдана Синюк 19.12.2011 13:10 • Заявить о нарушении
Здобути її важко, оту поезію, укравши з раю...
А потім??? з чим її? Хіба в окропі, притупивши смак,
як раків їсти, разом з шкарлупОю.
А киселі??? Та то вже потім, на десерт.
Під дикі оргії тих, що поезії не знали
і потішаються з страждань її вкусивших,
які тепер, ніяк не можуть збутись того страху,
що втратять нитку...Саме ту, з садів Едему,
там де слова текли самі...
і навіть по при стулені вуста всі розуміли,-
То Поет!
Душа співала, римами, напевне...
З повагою,
Богдана Синюк 19.12.2011 13:10 • Заявить о нарушении