Твоє сонце світитиме довго,
промине не одна сотня років,
але чутиму голос і кроки,
хоч на відстанях тисячі верст.
І оманлива нива широка
шляху мого від року до року,
прагну світла, тепла і турботи,
але в кожного видно свій хрест.
Сивочола примарлива дійсність,
я хотіла на хвильку спинитись
і спинити набридлу вщент кризу,
але сонце одне, а тому
я крокую поволі карнизом,
і чекаю, що крикне хтось знизу,
мов сновида, невдячний мій ризик
перетворить на теплу весну,
на любов, і на теплі долоні,
на легку ейфорію у скронях,
на ту зірку, що вічно сіяє,
і на сонце незгасне палке.
Твоє світло горить, не згасає,
мабуть, йдеш до зупинки трамваю,
коли я ще поволі п*ю ночі
гіркуватий на присмак мате.
Твое сонце
© Copyright: Вита Парфенович, 2011
Свидетельство о публикации №111121509410
Свидетельство о публикации №111121509410
Рецензии
