І так не рідко і не часто
стою я біля білих стін,
і щось кричить мені у венах:
« я благаю, просто піди!
не гори тими моїми вустами
скаліченими вічними папіросами
чужих поцілунків,
неначе виставлення ґатунків,
клеймо кожній,
другій,
серце – кожній останній
тобі.
батареї не топлять у моїй душі,
серце замовкло і не хоче битись..
ти не запустиш його…
шафками під стелею заховаєш вечерю,
не поснідаю більше тобою і просто залишу номер…
цей номер не є дійсним у нашій мережі…
зателефонуєш, коли втомишся
любити мене…
я навчу…
а зараз…
просто відпочинь»
цей номер не д! йсним
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2011
Свидетельство о публикации №111121508686
Свидетельство о публикации №111121508686
Рецензии