Рідко йому відкривається око пророче
Й, щойно відкрившись, жахає: полуплені ґрати,
Хвилями бурі піщані виколюють очі,
Іншим же очі блискучі в багато каратів
Дзьобають чорні птахи… Їхнє пір’я сталеве
Трохи дзвенить у повітрі – рожево-солодкому,
Що накриває собою безкрайню пустелю,
Що обпікає легені короткими ходками.
Світ, у якому безсила хімічна наука,
Кожна наука – вичерпна, ну хто би подумав!
Той, хто це бачить, безсило заломлює руки,
А прогресмени давно спочивають у трунах.
Люди у сірих каптанах й титанових латах,
Їхні скелети сталеві зі світу поснулого
Тягнуть книжки і дискети до себе за ґрати,
Мріючи щось зрозуміти про давнє минуле.
Око пророче
© Copyright: Антонина Спиридончева, 2011
Свидетельство о публикации №111121508678
Свидетельство о публикации №111121508678
Рецензии