Вночi, я чула, гуси прилетiли

Вночі, я чула, гуси прилетіли,
І сіли край замерзлого озерця.
Вони щось стиха довго гелготіли,
А в мене краялось за бідних серце.

Бо ще сніги на берегах лежали,
Холодний вітер хмари гнав північні.
Тепла весняного усі чекали,
Та холоди здавалось будуть вічні.

Морозний ранок голубів в левадах,
Крізь хмари сонце сіяло проміння.
І чим наш край подільський їх привабив,
Що вирішили тут пустить коріння?

Біля гусей чимало небайдужих,
Хтось хліба, сіна жмут  під ноги кинув.
Ходили гуси, а вожак нездужав,
Мабуть, востаннє через море линув.

Хоч як за морем тепло, гарно, світло,
Завжди є їсти і м'якенько спати.
А Батьківщина й стріне непривітно,
Проте її не можна не любити.

Замерзнуть ноги у снігах холодних,
Морозний вітер сипле сніг колючий.
Лягаєш спати на снігу голодний,
Проте вже відступає біль пекучий,

Що краяв серце бідним на чужині.
Тут все своє, таке близьке і рідне:
Плакучі верби і озерця сині,
А в них золотосяйне сонце квітне.