Край дороги дерево, обпалене грозою.
Стоїть чорне, обвуглене, страшне німотою.
Ні травиночки під ним, на нім ні листочка,
Мов одягнута на нього посмертна сорочка.
Ой, дивися, сім лелечок дерево обсіли!..
Попрощалися з нещасним, в вирій полетіли.
А навесні повернулись та гніздечко звили,
Обпалену деревинку теплом обігріли.
І чи то щоденний клекіт, чи клопіт пташиний,
Народжених лелечаток лемент ще дитинний,
Повернули до життя дерево згоріле,
Бо розквітла на бідному брунька уціліла.
І розвинувся із неї маленький листочок,
Такий кволий, хворобливий тополі синочок.
Отак собі ті лелечки завзяті і вперті
Спасли деревце згоріле од вірної смерті.
Обпалене грозою дерево
© Copyright: Вера Кухарук, 2011
Свидетельство о публикации №111121306472
Свидетельство о публикации №111121306472
Рецензии