Говорять,не треба жити минулим,
бо все ж то було,і мабуть, не буде більше.
А я ще досі кожен вівторок
пишу тобі ці безглузді вірші.
При кожній думці - холод навскрізь проходить
на ключицях залишиться слідом.
Все ж безслідно не зникає,відобразиться гематомою,
бо не можу,боляче бува так жити.
Кожен подих, ті очі.ті рухи
мою память наскрізь пронзають.
Опинитись би в час той, бо ж муки
мене і досі не відпускають.
Незабутня та зуструч у жовтні,
що листами осінніми вкрита,
стала тим подихом, тим кроком,
щоб зрозуміти,що ти для мене щось більше.
Ще люблю, що ж ще можна сказати
вибач,бо ж час все змінює місцями
а я ще досі виміряю,
відстань ту, що є між нами.
Можливо, колись все ще буде добре
можливо,ще буде таке літо,
літо з тобою,
серпень з тобою
краще в житті моїм літо.
Літо, що в серці відбито
лiто
© Copyright: Ксения Килюшик, 2011
Свидетельство о публикации №111121207267
Свидетельство о публикации №111121207267
Рецензии