А я іду кілометрами стежок,
стираючи резиновий Китай...
А я іду, крізь той, що в склі пісок
шукаючи наземний тихий Рай.
Та знов тікай, питай, чекай...
І де ж той вихід, хто ж той "Знай"?
А я повзу, почерез ненависть та злість
на цій планеті наче гість...
Непроханий, дивакуватий та страшний...
А я ж не винен, що такий...
Я ж хочу жити як усі...
Але й за те, що маю, Вам мерсі!
Так, мої любі вороги, я не зламаюсь піднімусь!
Та на усі 31 я посіхнусь
кривавим, дуже злим оскалом.
Таких як ви, ще буде валом,
Та вбити вам мене не по зубам,
лише для себе вчините бедлам!
А я такий, як був: худий, патлатий, ніжний хам...
Як завжди з ядом, як завжди сам.
А я ду к лометрами стежок...
© Copyright: Октавиан Москалюк, 2011
Свидетельство о публикации №111120707227
Свидетельство о публикации №111120707227
Рецензии