так боляче... розбилось серце в друзки

Так боляче... Розбилось серце в друзки.
Так боляче від власного безсилля.
З моїх страждань ти сплів тугі мотузки.
Душа не потерпить твого насилля.

Так щиро все було, я відчувала,
Що то все не обман, що то тепло.
Але я серцем серце розпізнала:
Колючками воно вже обросло.

Якщо в моїй лише душі зостались
Щасливі миті нашого кохання,
То просто відпусти мене востаннє,
Не завдавай холодного страждання.

Так боляче... І сльози не залічать.
Твоє: «Пока» всю душу покалічить.
Не вірю! Не повірю! Ні! Ніколи...
Але слова твої – тяжкі уколи.

Як міг забути все це? Як це сталось?
Чому для мене місця не досталось?
Хіба ж моє тепло не відчувалось?
Хіба ті сльози щастя не згадались?...

Не буду.. Постараюсь все забути.

Як важко перекреслити сердечне.
Навчи бездушності та як її збагнути.
Твої поради будуть тут доречні.

Ти не такий... Чи, може, я проснулась?...
Чи, може, та вуаль з очей упала?..
Впустила в душу і не схаменулась.
Та пізно зрозуміла, що пропала.
Так палко я тирана покохала.

Ти сам створив свою нещиру драму,
Хотів із дівчини зліпити даму,
Хотів з наївності зліпить покірну,
у вірності шукав чомусь невірну.

Я не скажу останнє «Прощавай»
Я просто зникну, наче й не було.
Прошу лишень  - мене ти відпускай.
Бо всі дороги в серці замело...