Вже Богом так замислено в природі.
все має бути так, не навпаки.
Торічні поцілунки вже не в моді,
а я присвячую ще їм свої думки…
Лелеки відчаю співають свій курлич.
червоним заревом прощається вже осінь.
стьмяніли посмішки загублених облич,
а я у натовпі шукаю їх ще досі…
На розі в шестикутнику є стоп,
та ним цих почуттів не зупинити.
прозорі сльози, смак їх мов сироп,
а я боюсь щоку засолонити…
Життя біжить. знов за вікном зима.
до цього темпу всі уже звикають.
дитячий страх забутий усіма,
а я його і досі пам'ятаю…
***
© Copyright: Ира Лета, 2011
Свидетельство о публикации №111120506118
Свидетельство о публикации №111120506118
Рецензии