***

Співець Десни і Придесення,
Тут кожен знає його ймення,
Вітри осінні й весняні,
Спекотні сонце і дощі,
Кущі на берегах ріки,
У лузі трави запашні,
Птахи, що мріють про свободу,
І він з дитинства знав природу,
Десною марив і співав,
Її красою милувався,
І ранку світлого чекав,
З зорею першою вставав,
Із ніччю темною прощався.
А влітку річка тепла вранці,
У воду опускав він пальці,
Вона приємна і прозора,
На дотик ніжна. Світанкова.
І хочеться її напитись,
І біля річки оселитись.
Як із живою розмовляти,
Бо Десна для Полісся - мати.
Він на маленькому човні
Хотів її перепливти.
Дитячі мрії залишились
На все життя в його душі,
І хвилі, як роки, котились,
І горе, й радощі несли.
І так проніс він крізь роки
Деснянську зірку у душі.
Десна його зачарувала,
Неначе фея лісова.
Як мати, ніжно пригортала,
На хвилях по життю несла.
А він шукав Деснянські зорі
Де б не бував і де б не жив,
І в радості. Бувало, в, горі,
Бо Десну більш за все любив.