Сверблячий язик
Язик поета в опіках і ранах,
Язик вождя весь в пошесті – заразі,
Язик сусідки - шматок болота на перелазі,
А мій язик; тверезий рідко, більше – п”яний.
Ото буває вже молотить,
Що після за три дні свербить
І думаєшь; чи варто пить,
Бо не тримається у роті?
Потім мовчу, та тільки відійде
І від свербіння знову в зуби тисне,
Сусід через паркан лиш свисне,
Хильнеш і вже язик до Київа веде.
Оце біда! Сусідці дорікаю,
Вождям хвалебним, а сам який?
Ото вже белькати швидкий,
Язик у роті не сидить, хоч ще два зуби маю.
Комусь і смішно, а мені ганьба,
Чого у мене він такий сверблячий?
Потім душа і серце плачуть.
Але чи винний він хіба?
Бо ще крім нього мізки є!
У крайнім випадку – повинні бути,
Коли мовчу, у роті так і крутить,
Терпіти сили не дає.
23.10.06 Усть - Нарва.
© Copyright: Александр Мищук, 2011
Свидетельство о публикации №111112504941
Свидетельство о публикации №111112504941
Рецензии