Минула мить підніметься у грудях
І з”явиться принадливо и живо,
І щось в душі моїй розбудить,
Й вона стріпнеться полохливо.
Я знаю - мить минулу не вернути,
Але бува так душу сколихне,
Що та розхристана, роззута
Скрізь зарості свербивусу майне,
Що оту мить, що вже пройшла, догнати,
Вчепитися, сказати; мите, стій!
Ой, часе, часе - лікарю і кате,
Летиш, все меньше залишилося надій.
Душа ж розхристана, роззута
Надію гріє, бо вона така,
Ти ж часе, пам”ятью її обпутав,
А пам”ять і солодка і гірка.
17.10.06 Усть - Нарва.
Про минулi митi
© Copyright: Александр Мищук, 2011
Свидетельство о публикации №111112408595
Свидетельство о публикации №111112408595
Рецензии