Засинай, втомлена й спрагла свідомість
Не питай, де повернути наліво
закриваю очі щоб бачити знову
дежавю, де все нібито так як і зараз
Не римуються фрази летять без упину
і чомусь так жорстоко врізаються в душу
все до чого так радісно завжди я лину
смуток сірий умить і назавжди порушив
жовте листя осіннє згадаю улітку
засумую і в дощ вибігаю під кулі
у холодну і мокру пронизливу клітку
я сама зачиняю себе
Нібито вже стихло
ніби все спокійно
серце не кричить від щастя
не болить від горя
байдужість…
все що лишилось на три веселі дні
від понеділка й до п’ятниці
33 години – мій день.. просто..
так вирішила
і застигла
чекатиму на щось..
Десь.. когось.. важливо? Хто знає..
чи це таки байдуже.. чи все лише мара
в якій ми лише ненадовго застрягли й забули
куди маєм з неї виплутатись…
б’ємось чи ховаємось..
тікаємо чи плазуємо..
все неважливо, коли
жага шукати стежок загублена…
серце не кричить в д щастя
© Copyright: Татьяна Дерлюк, 2011
Свидетельство о публикации №111112010569
Свидетельство о публикации №111112010569
Рецензии