Поворот

Були у мене два шляхи
І два супутники на них.
Один проводив на гріхи,
А інший – до зірок манив.
В очах у першого – моря,
У другого – дзвінка печаль,
Моря вирують і горять,
Печаль – холодна, мов кришталь.
Один запитував: «Скажи,
Ти знаєш, що таке любов?»
А інший не питав, а жив,
Приносив квіти знов і знов.
Один про долю торочив,
Заплутував, немов павук,
А другий не схиляв нічим
До болю та душевних мук…
Я вибрала тоді свій шлях,
Один, єдиний, назавжди.
Ще не людина. Ще – маля,
Я повернула не туди.
Бажала моря та казок,
Любов малюючи у снах.
Відкинула печаль зірок…
Зостались вічність і весна.
Весна минула вже за мить,
У вічності  немає меж.
І серце більше не болить,
І радість не приходить теж.
Та знаю, що таке любов,
Її штовхнула я тоді.
Той, інший, поки не пішов,
Кохав у щасті і в біді.
Слабку та хвору пригортав
І знав, що тільки почалось…
Любов – це істина проста,
Любов – це те, що не збулось.
У мене так, а в когось – ні,
Любов – це диво, це зоря.
Не віддавай її весні!
Хай все життя серця горять!