Пригода у гаю

ЯкОсь я брів по затишнім гайку,
І відпочити на траву приліг,
Пестливо-ніжну,ласкаво-м'яку,
Немов пушочок між дівочих ніг.



Відпочивав і відчував:
                душа,
Очистившись,як з повені вода,
Ось-ось тріпне крильцями,і пташам
Шугне із тіла,мов-би із гнізда...



І злився я з природою... 
                Я став
Зеленим листом,дзвінкістю роси,
Принадністю густих духмяних трав...
І звірів зрозумілі голоси



Мені зробились...
                Та не довго я
Блаженством насолоджувався  тим:
Метнувся крик,як у кидку змія,
Ужалив тишу,душу...
                А  за ним



Прокльони,лайка,шумна  метушня: --
Зневаживши всю благодать  земну,
Десь недалечко почалась гризня,
Погрожуючи вирости в війну !



І я прислухавсь...
---  Хлопці,відпустіть!
Чи я вам щось поганого зробив?
--- І не проси! Ми не даремно сіть
Тягли сюди,аж тріскались лоби...



--- Помилуйте,я ж родич ваш,їй-бо,
І схожий  навіть,тільки от -- крильця...
--- А ми без жалю і своїх  їмо,
Хто любить вись і не такий  з лиця!



--- Вам плоть моя гірка - не до смаку,
А я б нектару вам з квіток приніс...
--- Ми не гурмани,ми з'їмо й гірку,
Поводиш інших дурників за ніс!



--- Чому такі  жорстокі в вас серця,
Чи мало вам  в цілому лісі тлі?
--- Ти не такого ждав, мабуть,кінця,
Чого ж у наші  сіті  залетів?



--- О,зжальтеся! Я й так живу лиш день!
Не наспівався ще,не долюбив...
--- Яка нам користь од твоїх пісень?
А від своєї не втекти судьби..!



І знов хтось дико,жахно закричав,
І розгорівсь неправий,смертний бій...
Я ще почув:
                "Дивись,які крильця,
Одне --  мені,а друге -- хай тобі.."---



І кинувсь геть,подалі од різні,
Од хижих,ненажерливих  зубів...
Як ніж об ніж,у серці крик дзвенів:
"Одне - мені,а друге - хай тобі.."



І так мені здалося,що немов
То я з розгону врізався  у  сіть,
І це мені "ми і своїх їмо",--
Зловісно хтось погрожує услід.



І я рішив:
                кривавого кінця,
Якщо не доспівав,не долюбив,--
Не варто ждати! --
                Розгорнув крильця,
Шугнув у вись,подалі од ловця,
Й можливої,
                журливої
                судьби...


Рецензии
ДИВО! Не перестаю дивуватися твоїм талантом. твоєю думкою і таким сильним словом! Жаль одне: стільки літ скривав свій Божий дар. З повагою і щирою любов'ю, Л.Ю.

Людмила Юферова   11.11.2011 23:26     Заявить о нарушении