Легенда про драконову кров

                «Кров дракона» – так  перекладається із грецької слово «кіновар»,      назва мінералу, що містить сульфід ртуті. Назва мінералу пов’язана з прадавньою легендою про загиблого в горах дракона й пролиту ним кров, що перетворилася на небезпечний мінерал червоного кольору… Матеріал взято з www.planeta.co.ua, фото - з Вікіпедії.



У гущі засипаних снігом хребтів,
Де сірка – провісник лихої природи,
Гуляв сивий вітер й безмежно хотів
До неба підняти свій зморений подих.
Та всі намагання, даремним туманом,
Все нижче і нижче тягнули униз.
І ось гострий камінь востаннє поранив,
Замовк буревій, поваливши карниз.
У гулі каміння і хмарі пилюки
Граніт оголив тих подій вернісаж:
Почулися в муках поховані звуки
І кров проступила крізь стесаний кряж,
Запечена, в прожилках кварцу й кальциту
Із блиском алмазів драконових днів.
Відкрила легенду і серце розбите,
Розверзений крик у розпадкові й гнів…

…Було це давно, жив на світі жорстокий,
Бездушний і грізний, летючий дракон.
Свій скарб боронив у печері й ні кроку
Не мав хтось ступити, перейти рубікон.
Багато мирян, окольчуживши тіло,
Хотіли здобути хоч жменю добра.
Даремно гострили мечі і всі стріли
В отруту пекельну топили на брань.      
Тримав цю облогу той змій вогнедишний,
Усе попелив і стеріг свій кришталь.
Ніхто не дістався до скарбу і спішно
Втрачав чудо-іскру сердечну, на жаль.
Спливали затьмарені дні безупинно
І дряпали гори хмарин острівці.
Прокляття жило і, можливо, й понині
Зникали б невинні між пазурів цих.

Зникало б і сонце у тузі болючій,
Бо сила злих чар незбагненно міцна.
Щось краяло серце дракона на кручі,
Щось розум затьмарило, з’ївши сповна.
Злетів він під небо, а там – біля гроту,
Мов низка мурах, дріботів в латах люд.
Бажання багатств, бодай часточку соту,
Хотілося мати, щоб жити без скрут.
Та де там… Спустився крилатий на скелю,
Вогнем огорнув, вмить обвуглив і зжер.
Пронісся над згаром як жар у пустелі
Та зник поміж хмар, мов облуда з печер.         
Проте, залишився у склепі відкритім
Один, що торкнувся світіння того,
Сховавшись у тіні стовпів сталактитів,
Забрав із собою тендітний вогонь…

Здригнулися гори… Не втримали руки,
Розсипалось щастя на тисячі сонць.
На дні пересохлім дзвіночками звуки
Усім сповістили про втрачений сон.
І наче з землі вмить постало видіння:
Дівоча краса замість купки добра...
Поділось у чарах завітне каміння
І зникла приваба з гранітних забрал…
Дракон, описавши на небі півколо,
Поринув униз та від скель не звернув…
Багряним серпанком відтиснувши холод,
Простерся в ущелині, вкривши весну.
І знову видіння – юнак замість змія,
Краса в протиборстві із жахом почвар.
Все зникло… Чаклунство відтоді не сміє
Затьмарити щастя в буденності чар…

…А кров розлетілась по білому світу,
З’єднавши страждання у сірку і ртуть.
Знаходять з піритом, а десь в алуніті
Сульфід розкриває закладену суть…
Та все ж, беручи ці трофеї сказання,
Охайно тримай, бо структура крихка.
Загублене щастя й безмежне кохання
Так легко спливають рікою зітхань…

20:50, 12.10.2011 рік.