моя система давала збій,
по обличчю солоні ріки
я ковтаю тебе, ти мій,
тільки не опускай повіки.
і щось назавжди загубилось у золоті,
відірвавшись шматочком від мене
видихаючи пар на холоді,
я тримаю уламки неба.
просто ми вже більше не тікаємо,
просто ми занадто схожі.
ми своєю пристрастю лякаємо
себе й випадкових перехожих
наш з тобою світ навічно буде
там, де можна взяти й не віддати,
там, де від щастя божевільні люди,
там, де вибухають циферблати...
три жовтня тому
© Copyright: Аня Волкова, 2011
Свидетельство о публикации №111110800518
Свидетельство о публикации №111110800518
Рецензии