Сама...

Я знов сама! О серце, зупинися!
Годі шукати терпких насолод!
Мій розуме! Із неминучістю змирися!
Мовчи, душа, бо ти уже банкрот.
Банкрот - нічого не зосталось!
Твоє багатство кануло в пітьму.
Невміло серце ним погралось.
Нічого вже не вдієш - у тюрму!
В темницю я тебе закрию,
На двері - тисячі замків!
І розумом я сором серця змию,
Можливо, з пам'яті, але не із віків.
Він вкарбувався в сферах дальніх
І вже завжди буде зі мною.
І в молодість, і в старості печальній,
Стоятиме незрушною горою.
Не рвись, душа, бо ти вже не потрібна!
Кому і що ти хоч пропонувати?!
Злиденна й змучена. на жебрака подібна.
О, не принижуйся, бо знову будуть гнати!
Гнали колись, як ти була квітуча,
Багата. Й не жаліла цих щедрот.
Брали. а потім гнали з кручі.
Кидали іноді, наче повії, злот.
Та ти, дурна, і тим була щаслива!
Раділа й тішилася, як дитя.
Та вдарив грім і почалася злива.
Приречена. нема вже вороття.
І все виною кляте серце,
Що в грудях так невтомно б'ється!
Нехай воно навік замерзне!
Замерзне й на частини розіб'ється!
Ненавиджу, прокляте, зневажаю!
Як я повірити тобі могла?!
Тобі я бід і лих усіх бажаю!
О Господи! Почу мої слова!
Кидало ти мене у темні сіті,
Грішним шляхом все далі гнало.
І знищило - я зайва на цім світі.
Якби ти вмерло - мені б легше стало.