Душа розбита, наче човен

Душа розбита, наче човен,
Що раптом налетів на риф.
Словами вірш давно вже повен
Та не знайти надійних рим.

І силу не збагнуть багаття,
Що народилось в серці знов.
Все як завжди – одне латаття
Без лілій тільки, без обнов.

Душа розбита, і напевно,
Вже не збереш її частин.
Довкола крига, сумно й темно,
Із фарб – лише ультрамарин.

Що намалюєш ним? Нічого.
Нічого світлого мов день.
Нічого дивного й живого
З людських омріяних пісень…

… Я дуже вірю у реальність.
Та палко мрію тільки в снах.
Ці міражі – химерні, дальні,
Немов пустельний грізний жах:

В пісках іти, і йти далеко,
Крізь бурі, і не чути слів.
Боротись і  в пекельну спеку,
Не впасти у провалля снів…

Хоч сотні літ отак блукати
В пустелі днів, без вороття.
Готовий все тобі віддати,
Все без жалю, без каяття.

Без зайвих слів, так часто марних,
Без поцілунків і прощань.
Я в небесах своїх безкрайніх,
Згораю знов вогнем бажань…

22.12. 2004 рік.

Зображення: http://brightwallpapers.com