Дихання збите, тихе чекання
Манни небесної.
Я перекреслила все чорним маркером.
Й пішла шукати тролейбус до раю.
Питання вичерпались,
Люди виснажились.
Для мене все – іграшки.
Серйозності на нулях.
Нерви дзвенять. Вночі треба спати,
А не писати листи в нікуди.
Просити забуття, яке взагалі не потрібне.
Всі такі дивні. Справжні,
Водночас фальшиві.
А в кімнаті не заклеєні вікна,
Вчорашній чай, гаряча кава.
Тиша занадто яскрава,
Заповнюю її музикою.
Я посудина, води в якій через край.
Я чекаю тролейбус в рай.
Я все закреслюю,
Я тебе закреслила.
Все марно, я досі не воскресла.
20. 10. 2011
© Copyright: Алла Паранойя, 2011
Свидетельство о публикации №111102204639
Свидетельство о публикации №111102204639
Рецензии