Змусь мене любити

Осіннє листя навкруги,
Мовчання тихих вулиць.
Ти став приходити мені вві сні
Та більше не розбудиш

Отих блаженних серця почуттів,
Вони давно погасли.
Мого кохання береги
Більше не будуть красти.

Щось промайнуло у моїх думках,
На мить застигло в грудях,
Та обернулись сни на страх,
Зриваючи з душі весь одяг.

На страх,що більше я не зможу відчути того дива
Що змушувало вірити й давало надії.
На сміх, на сльози, щастя й горе
Це почуття неначе море -

Бурлить, хвилюється,п’янить,
Хвилею своєю обіймає,
На дно скажене заманить, -
Не мов мелодію тобою виграває.

Неначе сонце,оте, що зранку сходить,
Своїм промінням душу зігріває
І світить у майбутнє прямо
Але ніколи правди не говорить.

Та от не буде більше того сонця й моря,
Не буде ані пристрасті…ані любові…
Чи зможу знову через це пройти?..
Чи не зламаю знову я свої мости?

Все ж змусь мене любити, я благаю!
Я згодна проміняти довгі роки страждання на ті хвилини щастя...
Просто побувати знову в тім раю,
Що полонило моє серце й відгукнуло на мить усі напасті.


Рецензии