Диявол
Ти озираючись тремтів,
Коли я йшов серед вогнів
У тлі, де голови розбиті
І стогін серце переймав.
Дивись я у сльозах твоїх втопився
І зажадав почути крик,
Де у калюжі крові ниє
Надія, віра і любов.
Слизька дорога по кісткам
І відчай душу переймає,
Як у кутку забита тінь
Розбите тіло догризає,
Кумедно рай під гнівом тане
Неначе свічка розмиває,
Пробиті, згорблені від рани,
Пекельні зірвані рубці.
Їх у могилі я штовхаю
В безодні схилений пітьмі,
Жарке каміння розкидаю
І розмовляю сам з собою.
Не озираючись іди
Я вже несхожий на людину,
А серце камінь, бо лопатою
Його у дні не раз скребли.
І пил у небо підіймається,
І світ ненависті росте,
І біль у душах прокидається,
І у багні пливе до ніг,
І скиглять діти їсти просять,
І рай опудало сліпе
У муках гине, прогинається,
Щоб затулити гіркий крик.
Диявол
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2011
Свидетельство о публикации №111101900938
Свидетельство о публикации №111101900938
Рецензии