Пробач!

Стріла часу пролетіла,
Вона сильна й дуже сміла,
І вже накрила пеленою
Ту мить знайомства із тобою.

Та пам’ять все в собі тримає,
Її ніщо не подолає;
У тебе вибачень я прошу,
Бо жити далі з цим не можу.

Перед тобою я стою,
Пробач і молодість мою,
Помилки слів моїх і фраз
Я зрозуміла не одразу.

Пробач за сльози уві сні,
Пробач за мрії і пісні,
Пробач за те, що тої ночі
Тобі дивилась я у очі.

Пробач за смуток і печаль,
Пробач безсоння по ночах,
Пробач за серця щемний біль
І вибач вин солодких хміль.

Пробач за кривду і образу,
Пробач за те, що я одразу
Тебе зуміла обдурити,
Потім до себе заманити.

За сміх і гріх мені пробач,
Бо час, неначе той палач,
Катує серце в лютім гніві,
Адже пробачить він не в силі.

Тож ти пробач! – кричу вустами,
Що доторкались до твоїх.
Пробач за те, що поміж нами
Вогонь горів й одразу стих.

«Пробач!» - хочу сказати тобі,
Що почуття вважала хобі,
Тебе не в змозі я забути,
А те, що було, не вернути.

Мене пробач! Пробач! Пробач!
Нехай ущухне серця плач!
Нехай досягнеш ти мети!
І хай щасливим будеш ти…

«Пробач!» - востаннє прошепочу.
Пробач, що не почуєш ти.
Пробач за те, що й досі хочу
Я бути там, де й зараз ти.