Тiльки вiрш

Він шепотів, як молот по залізу,
вбивав нещадно, мов холодний грім.
Щось про кохання... Чоловічу кризу...
Її нехлюйство... Не гостинний дім...

Ось вибіг, повернувся за хвилину...
Сповзав повільно розум за межу...
Весь час просила: "Тихо... Спить дитина...
Прокинеться - ну що тоді скажу?"

Торочив щось про гроші, про машину,
їй руки м'яв без гніву та жалю...
У тім'я било:" Сину... Ой, мій сину...
Безбатченко... Матусю, я не сплю?"

Темніє світ, злі кола ширше, ширше...
Чомусь в-ві сні захникало дитя...
Мій Боже, хай це буде тільки віршем,
не дай розбити ще одне життя!


Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44

Шептал он, будто молот по железу,
Бил беспощадно, как холодный гром.
То про любовь ... Про возраст и про кризис...
Про разгильдяйство ... Неприветный дом...

Вот выбежал, вернулся из потёмок...
Ум медленно сползал уж за межу...
Просила только: "Тихо ... Спит ребенок ...
Проснется - ну что я тогда скажу? "

Твердил о деньгах, о машине, и о прочем,
Ей руки мял без гнева, во хмелю...
А в темя било: "Сын мой... Ой, сыночек...
Как без отца?... Мамуся, я не сплю? "

Темнеет мир, круги зла – шире, шире...
Захныкало дитя во сне, кажись...
Боже, пусть это будет лишь в «Стихире»,
Не дай разбить еще кому-то жизнь!