Я втоплю в собі крик лелечин,
Я за серце – від серця! – за мрію.
І тремчу, шепочу, шаленію –
Бо у сяйві горять твої плечі,
Бо ти весну у собі сховала.
Ти ніколи нічого не мала.
Я дарую тобі свої мрії.
Ти втомилась – і падають вії.
Я втоплю в собі смак журавлини,
Щоб змогла ти напитись із мене.
Моя рідна, ти звикла до сцени!
Я без кривди до тебе полину.
Чи ти чуєш цей запах полину?
Чи ти бачиш – то кров моя ллється,
Вся до краплі тобі, мовби зілля.
Я – людина, що вічно сміється,
Під хітином ховаю підкрилля…
Я під небо злечу до лелек,
І втоплюся у синім небі,
Я акорд цього неба – барре…
Не губи мене, люба! Благаю!
Струни – м’якше.
Тихіше
Згасаю.
Я втоплю в соб
© Copyright: Дар Апрель, 2011
Свидетельство о публикации №111101109060
Свидетельство о публикации №111101109060
Рецензии
