Здається, ця мить уже не скінчиться.
Ми будемо вільні, ніби птиці.
Ми будем летіти у синь широку,
Спускатись із неба і крок за кроком,
Так тихо і легко ступати на трави.
Нічого, що біль тиху душу десь травить.
Нічого, що колись завтра не буде.
Не буде нас, будуть інші люди.
Все буде так само, але все інакше.
Світитиме сонце, а ми в ньому наче
Промінням зіллємось і тихо, щоднини
Впадемо на місто і будем єдині.
А що буде?
© Copyright: Олейник Ирина, 2011
Свидетельство о публикации №111101009625
Свидетельство о публикации №111101009625
Рецензии