З свідомості зникає пустота.
І плинуть хвилі наче буйні хмари.
Несуться у пориві втіх вуста.
Спалахують тоді в тілах пожари.
Любов руйнує спокій і життя.
Життя і спокій - що його ще треба?
Льбов дурна - не знає каяття.
Не знає розуму, все дивиться на небо.
У світлофорах душ завжди горить червоне,
Завжди стоїть якийсь бастіліон.
Але і це зруйнується, як бомби
Любові тяжкої впадуть на ваш перон.
Тоді не знатиме юнак, де себе діти.
І дівчина не знатиме ні сну.
Бо молоді ще і наївні діти -
Смакують в тягарах свою весну.
З св домост зника пустота...
© Copyright: Олег Очеретяный, 2011
Свидетельство о публикации №111100400724
Свидетельство о публикации №111100400724
Рецензии
