Ми лише порцелянові ляльки
В жорстокому маріонеток колі,
Де всі давно вже звикли: ми - свої,
Але ми все-ж таки іще живі -
Примушені утриматись на дроті.
Над нами небо? Ні, давно вже ні.
Перед очима цифри на стіні -
Той день, коли розіб`ємося ми.
Виставу скінчено і зникли глядачі -
Тепер, здається, можна повернутись.
Бліді обличчя стомлені в тіні,
І замість снів - лиш марева страшні.
Нам дріт порізав іграшкові ноги,
Очей блакить прикрашена слізьми...
Колись давно і ми були людьми,
Шість міліардів... Залишилось - двоє.
будущее
© Copyright: Любит Солнце, 2011
Свидетельство о публикации №111100208809
Свидетельство о публикации №111100208809
Рецензии
