Я боюсь загубитись тут, у просторах твоєї душі.
Серед здогадок, сновидінь. У морі твоїх очей.
Поміж сотнями тихих слів. У безодні німих ночей.
Серед рою із власних думок, трансформованих у вірші.
Я боюся іти вперед. Але щось мов штовхає у спину,
і це, слава Богу, не ніж. Лише спроба здаватись ближче.
На собі відчувати твій погляд - це глибше, це краще, вище,
ніж стрибати в солодкий гріх, упиваючись без упину...
Мені не судилось забути тепло твоїх ніжних долонь.
Та відчути його ще хоч раз - чи буде доля ласкава?!
Мені залишається... ніч. Костенко. Дністер. І кава.
Тобі? Я залишу тобі спалахнувший давно вогонь...
І хто знає, що буде далі? Може ти? Може він? Сам Бог?
Але я не волію знати. Я не хочу цього. Проте...
Між нами - назавжди - Світло. Тепло. І, напевно, Те,
що ніколи уже не припинить лоскотати серця обох.
я боюсь
© Copyright: Мария Болюх, 2011
Свидетельство о публикации №111100100235
Свидетельство о публикации №111100100235
Рецензии
