Приходить осінь непомітно,
У посмішці, в очах, усмішці.
Слова говоряться невміло,
Не так як у знайомій книжці.
Ховаються всі барви літа,
Десь глибоко у душу, в сплячу.
Але, що літо закінчилось,
Нічого це давно не значить.
Знайшовши смисл буття, причину,
То хоч сніги, дощі, хоч спека,
Завжди, знайдеться хоч хвилина,
Щоб посміхнутися до себе.
Мінливість днів, погоди, тижнів.
Все неважливим це стає,
І хочеться все вище й вище,
До сонця, хмар, небес.
Але все тут ми на Землі , у кого крила є й немає.
І осінь це не головне,
А головне, хто що про себе знає.
Осень
© Copyright: Катерина Полевая, 2011
Свидетельство о публикации №111092908802
Свидетельство о публикации №111092908802
Рецензии