***
.Вырваць з грудзей кавалачак сэрца i падарыць яго проста так. Трымаць у руцэ цёплае, пульсуючае I не зауважаць болю з- за светлага, ласкавага, пяшчотнага… Усмiхацца i губляць кроу, сiлы, прытомнасць… На апошнiм уздыху адчынiць вочы i… Раптам атрымаць такi- ж кавалак з рук дарагога для цябе чалавека… Яны зрастуцца разам i утвораць новае жыццё, новыя пачуццi i ты ажывеш халоднай снежнай ранiцай, каб быць шчаслiвым… На белым снезе адпячатаюцца чырвоныя гарачыя кроплi, наскрозь пражыгаючыя халодны, белы, чысты… I будзе жыццё!!! Толькi трэба аддаць кавалак проста так, не задумваючыся нi на хвiлiну…
© Copyright: Кацярына Буцер, 2011
Свидетельство о публикации №111092705273
Свидетельство о публикации №111092705273
Рецензии
Кацярына, у вас очень трогательный слог. Я с Украины, но мне понятно каждое белорусское слово. Эти слова, предложения очень красив в вашем обращении. Желаю еще много таких даровитых откровений в будущем. Но главное, пусть эти музыкальные "струны души", - все также и по-новому озвучивают вашу чистую любовь, и не будет тому престанку :-)
Алексей Темнов
Алексей Трибус 10.05.2014 20:41 • Заявить о нарушении
Алексей Темнов
Алексей Трибус 10.05.2014 20:41 • Заявить о нарушении
Не спав, проте весною дихав.
Мені набачились вони:
Як на озерах кораблі,
Небесні очі твої сині.
Ця мить прекрасна! Я, на рання,
Питав у Бога одкровінь.
Холста опрядив і палітря:
Творив, без докору сумлінь.
Його я креслить намагався,
Вів лінії, себе томив.
Найбільш на пам’ять полягався,
І врешті-решт, все відтворив.
Він вийшов з під пера невинний,
Що і просяяла душа.
Волосся, усміх серцю милий,
Насправді, дивишся – краса!
Але, нажаль, ніщо не здатне
Привести витвір до життя!
Я малював його так гарно,
Дивлюсь й впадаю в забуття.
Його полишити не можу,
Ані залишити собі...
Та б'ється серце моє гожо,
Як бачу вдень про тебе сни.
Алексей Трибус 17.08.2014 11:18 Заявить о нарушении
Мені набачились вони:
Як на озерах кораблі,
Небесні очі твої сині.
Ця мить прекрасна! Я, на рання,
Питав у Бога одкровінь.
Холста опрядив і палітря:
Творив, без докору сумлінь.
Його я креслить намагався,
Вів лінії, себе томив.
Найбільш на пам’ять полягався,
І врешті-решт, все відтворив.
Він вийшов з під пера невинний,
Що і просяяла душа.
Волосся, усміх серцю милий,
Насправді, дивишся – краса!
Але, нажаль, ніщо не здатне
Привести витвір до життя!
Я малював його так гарно,
Дивлюсь й впадаю в забуття.
Його полишити не можу,
Ані залишити собі...
Та б'ється серце моє гожо,
Як бачу вдень про тебе сни.
Алексей Трибус 17.08.2014 11:18 Заявить о нарушении