Села Сватiвщини

Багато сіл на Сватівщині,
У кожному своє життя.
Ростуть хліба на землях сильні,
В людей високі почуття.

Своє село люблю і нині,
Воно неначе у раю.
У полі кавуни і дині,
Росте калина у гаю.

Тече криниця у урвищі,
Вода в ній чиста, як сльоза.
Кущі зелені, як в намисті,
Зелені верби і трава.

А по ярах ставки з вербою,
Гуляє риба у воді.
Цей краєвид живе зі мною,
І часто сниться він мені.

Садки зелені, білі хати,
Лісок дубовий шелестить.
Сюди ходили, щоб пограти,
Повітря в спеку мерехтить.

У холодку біля криниці
Відпочивали ми завжди,
За нами стежили лисиці,
З чагарників, що тут росли.

Дитинство швидко промайнуло,
І юності всього лиш мить.
В другі краї нас потягнуло,
Щоб самостійними пожить.

Жили, за домом сумували,
В селі залишились серця.
Мерщій вернутися бажали,
В дитинства дорогі місця.

Своє село любити треба,
Воно нам мудрості дає.
Не треба нам чужого неба,
Воно у кожного своє.