Спитала у натхнення:
Де блукало? Що бачило
І що знайшло цікаве.
Заглянула у очі сині-сині –
Розтанув іній у моїй душі.
Погладила волосся кучеряве,
Й схотілося мені, де діти правду,
Дістати олівець і в захалявну
Занести пару сотень рим-віршів.
Котилося натхнення лугом долу,
Ромашками квітчало мою голову,
А я жадала в снах туди – додому,
Де маків-цвіт і липи настій-чай,
Там байдуже, коли яка погода,
Мене там приймуть, і, схиливши голову,
Тихенько шепотіла, ніби квола:
«Не полишай мене і вибачай».
Пірнала муза в теплі води озера,
Ходила мовчки хвилями я босоніж
У тих далеких і забутих, росами
Мене купала доля – дивоцвіт.
А я ловила зорі, тихо косами
Сплітались люди, дії та емоції,
Котрих стрічала і при кожнім кроці я
Любила хай жорстокий, та мій світ.
Спитала у натхнення...
© Copyright: Вита Парфенович, 2011
Свидетельство о публикации №111092303732
Свидетельство о публикации №111092303732
Рецензии
