Нехай спочива

Нехай спочиває

Могила сумує
-- трава пожовтіла.

А вітер хвилює,
ламає гілля посохлі
сосен високих навколо.

Танцюють метелики
-- красиві й веселі...
Вони жовті, червоні,
та є також і білі.
Вони хоч і смілі,

Не гадають що квіти,
на котрих спочивають,
не літають в повітрі
хоч і мають
різні кольори манірні.
Вони квіти собою в собі!

Могила сумує
Тополя шумує
Дівчина співає
Десь море широке,
у своїх хвилюваннях,
настрій музичний матросів
постійно в зарядок приймає!..
Тай грає, як знає...

А мати не знає
що син -- її соловейко,
давно вже заснув в тій могилі.
Томуж і сумує вона
Секрет цей для себе ховає
-- про нього нікому не скаже.
Присягу для вітра дала...
Хай син спочиває спокійно
А мама нехай у сльозах
свою пам’ять йому відклада...

А вітер хвилює
Могила сумує
Дівчина співає
А море широке, під небом,
бурливо гуляє...  Матусу!
Не плач надаремно... Твій
син спочиває. Під вітром,
під місяцем ясним,
в могилі заснув він назавжди.
Нехай там самітний
під шумом тополі, спочиває!..