Спокуса

Спокуса

Ти між людей ходити стала
І відчувати їхній страх
Усе підкорено тій владі,
В якій спокуса і гріхи.
Ти ліки вариш їм гіркі,
Щоб напоїти і згубити
Ти в очі дивишся, німа,
Німа та мова, що у тебе,
Сліпа та віра, що тремтить
І намагається забути,
Серця розбитих і калік.
І вічно сміх в кулак ховає,
Бажає помсти над усім
В людській провині і спокусі,
Відкрите пекло на землі.
Ти намагаєшся забути
Кому у спину ти стріляв,
Кого примусив промовляти
Крізь слово гіркоти і плачу
Довічний гріх.
Це влада звірів і комах,
Які із тіла кров сточили,
Це той закон, який згубив
І намагався підкорити,
І жити зовсім не своїм
Нам не вдається на планеті.
Нас вічно хилять до землі,
А інші бачать і сміються,
Як ми не в змозі відвернутись
Від тих ударів по спині.
Від лютих поглядів у спину
Ти відчуваєш гіркоту,
Відвару темного із крові,
Що ллється і конає люд.
Тут влада злиднів і людей,
Людей із темними серцями
З брудними душами і словом,
Я говорю оці слова для тих людей, які не чують,
Які не бачать і сміються,
Жартують, наче анекдот
Я розповів їм дивну казку
Для тих людей, які сліпі.
Вони чекають лише миті
З брудного світу нам усім
Не повернутися спиною,
Не будь байдужий до людей,
Не говори мені загадками,
Я всіх відчую до кісток,
Я всіх побачу серед люду,
Так говори мені слова, ви всі, ви всі такі повсюди.
Коли ти бачиш, що лежить
Той діамант ти тягнеш руку
В кишеню лізеш і береш,
Ти все, що тільки попадеться,
Горілку вічно, вічно п'єш,
Коли у яму ти впадеш
Молитись пізно тобі буде.
Дивись за спиною кінець,
І лабіринт, і темні стіни,
В яких живе твоя душа
Усім говориш, що невинний
Ця кара всіх нас не мене.