А хто iй нiж встромив у спину?

А хто їй ніж встромив у спину?

А хто їй ніж встромив у спину,
Хто наступив на ніжне тіло
У очі дивлячись пусті?
Чи не народ, який прилюдно
Свою надію зґвалтував,
До рота лезо приставляв,
Щоб чути крики і зітхання?
Отак нас називають блазні,
Бо всі ми вирвались з мішка,
Коли голови відрізали
І кров точили серед ям.
І приховавши ту ненависть
Серед довірливих панів,
Які топили жваву совість,
Щоб шкіру власну зберегти.
Нам рідна, рідна Батьківщина
Законом, карою сліпих,
До ніг прудких прибила цвяхи
І кайдани важкі, важкі.
Ми пережили те нещастя
І зуби стиснули свої,
Коли примусили мовчати
Нас злим нахабством на землі.
Ми не стримали свої крики,
Щоб бити, різати о тих,
Які несправедливо правлять
Над бідними людьми.
Вони прийшли на владу не самі
І серед них видніються їх діти,
Що взяти з жертви, що тремтить,
Що взяти з скривджених і вбитих?
Я бачу ясно цих потвор
Вони так гордо вихваляються,
Що нам залишилось недовго
Свій вік ганебний проживати.
Ми всі примушені страждати
І виживати у багні,
Де за шматок гнилого хліба,
Гриземось жахом у багні,
Де справедлива Україна
Рахує плату врожаїв,
Що не дісталися народу,
А лютим і хмільним панам,
Які від грошей ожиріли.