…Ти неначе й хотів,
Та коли вже прийшов до порогу,
То не можеш зайти,
Бо не знаєш, навіщо прийшов.
Тож кому ти брехав?
Чи собі? А чи людям? Чи Богу?
От і стій з оберемком
Необачно наламаних дров.
Тут кордон не простий –
Тут живими назад не проходять.
Слово лиш відбринить –
І в минуле нема вороття.
Як зерна не приніс –
Зразу ж нива половою вродить.
І твоїм надбанням
Стане гнане вітрами сміття.
Треба добре помислить,
Чи ти здатен із темряви в світло,
Ні собі, ні коханим
Не зашкодивши ділом, пройти?
Бо якщо перейдеш,
У душі залишаючись бидлом,
Стерти можеш на порох
Рідним людям шляхи до мети…
2011
Порiг
© Copyright: Александр Зубрий, 2011
Свидетельство о публикации №111091402746
Свидетельство о публикации №111091402746
Рецензии