Коли прийде любов

Коли прийде любов –
Боятись чи радіти?
Коли прийде любов,
Повсюди квітнуть квіти.
Та ще не раз той цвіт
Поб’ють морози люті.
І з серцем що робить –
Вогнем, у льод закутим?

Коли прийде любов –
Осліпнеш чи прозрієш?
Прощати знов і знов
Чи довго ти зумієш?
Любити не у снах,
Не ті слухняні мрії:
Не тільки щастя –
жах,
Образи, безнадії...

Коли прийде любов,
Вона тобі приносить
І те, що серце жде,
І те, чого не просить.
Увесь величний світ –
І самоту чекання,
Знаходить всі скарби –
І біль розчарування...

Як сонце, оживлять
Тебе кохані очі,
Відвернуться – і вже
Життя темніше ночі.
А ревнощів тортур
Хто з люблячих
не знає?
Нерозуміння мур
Серця нам розбиває...

А звичка – що вона
Зробить з кохання може?
Проходить час, і ми
Вже думаєм:
“О Боже!
Де дівся перший цвіт,
Якому дивувались?
Немає і плодів –
Лиш штурпаки
зостались...”
Коли прийде любов,
Чи зможеш боронити
Її: зростить плоди
І зберегти всі квіти?
Чи стане сил усіх,
І мудрості, й терпіння –
На сльози і на сміх,
Троянди і каміння...

Чим серце спалахне:
Соломи віхоть, сонце?
Дасть вічність,
промайне
Хвилиною в віконці?
І що ключем тому:
Один, обоє, доля?
І як в такім диму –
То чи не ліпше
воля?

Ні сумніви, ні страх,
Ні болі, ні тревоги
Не ловиш у очах,
Не міряєш дороги,
Не лічиш кожну мить –
І втрата не лякає:
А що тому губить,
Хто тільки волю має?

Хто має лиш себе –
Себе в собі і губить...
Втрачає цілий світ
Нещасний,
що не любить...
Не маючи життя –
Що ж той нетяга має?

Коли прийде любов,
Людина оживає.
На радощі і біль,
На щастя і страждання...

І найстрашніший страх –
Що обмине
кохання...