Партитура

Чорнила,  затерті  над  «і»,  –  не  звільняють  від  Бога,
Пограйся  з  моїм  каяттям,  ніби  вітер – волоссям!
Так  довго,  мов  свічам,  безумством  горіти  непросто,
Та  ти  не  лякайся  –  до  смерті  лишилось  недовго.

Хвилини  подовжують  небо  на  рими  та  гамми
Зірок  кругловидих,  холодні  подряпавши  руки,
А  дощ  мимоволі  змальовує  жалібні  звуки
Якогось  ноктюрну,  дбайливо  їх  ставлячи  в  раму.


Рецензии