Рев-ли гармати

Ревіли гармати

Ревіли гармати коло хати
Тоді як в дурісті народи
-- не любо й спогадати,
Один одного грабували...
Хотіли скерувати
Волю других під свої руки.
Та не вдалося... Як порох
Усе під вітром рознеслося,
Такого ряду -- зловісне
та ганебної долі бажання.

Ревіли гармати коло хати --
Двері тряслися і вікна теж.
Мама казала: "не лякайся!..
Ось біля тебе я! Пам'ятай!"
Ревіли гармати під горами.
Палали села, дим розтягався
Комори лишалися без дверей,
Замки від скринь зривалися,
А ніч була подібна на день.

І довгі зміюки блискучих та
скорих гусениць, по сірому
-- уже скалічинему, бетоні
лишали свою останню марку!
Та зорі плакали: Їх сльози
вмивалися людства сльозами!
В полях могили реготіли так
що хто проходив, поміж них,
себе сам почував дрімливим!

Тай спати не давалося тоді.
Гарматний гуркіт, не пращі,
шпурляв все до гори. Пітьма
Помиготіло полум'я усюди!..
Бетонна постіль розтеклася:
Уся земля затріпотіла --
Кінець усьому! Все згоріло!
Трикутник один остався...
Нове почне він щось зуміло.