Я не живу, а граю у життя,
Все головне на потім відкладаю,
Чогось чекаю, але справжній я –
Зовсім не я: від себе утікаю
Щодня… Щороку… У невороття…
Не те, не там, не так і не туди…
Це розумію або відчуваю…
Та із собою спалені мости
Так, що були вони де, навіть не впізнаю…
Таких, як я, мільйони навкруги.
І ми щодня вітаємось очима,
І мовчки терпимо себе собі чужі,
Під масками невпізнаними грима
Ховаємось, йдемо на міражі…
Життя ж зникає сила невловима…
Не живемо, а граємо в життя.
03.09.11
https://www.youtube.com/watch?v=ep7eQ1fNXVI
Гра у життя
© Copyright: Олег Вербовий, 2011
Свидетельство о публикации №111090302074
Свидетельство о публикации №111090302074
Рецензии