В саду, неначе сльози, сливи,
Пожухле листя шелестить.
І сонце пізнє сиротливо
В відрі з водою тихо спить.
Здається, тут я вічно жив –
Та тільки то лише здалося,
Нема ні осені, ні слив –
Кудись усе це поділося.
З – за хати виглядає шлях
Такий печальний і самітній,
І невідомий мені страх,
Жене мене з села у місто.
В автобус сяду і тоді
Востаннє промайне в вікні
Старенька хата на горбі,
Мов пароплав на мілині.
Осiннiй шлях
© Copyright: Виктор Сирота, 2011
Свидетельство о публикации №111090205098
Свидетельство о публикации №111090205098
Рецензии
