В ночі душа зненацька стрепенеться,
І неземний пронизить серце звук –
То журавлі, немов раби на веслах,
Галеру осені за обрій поведуть.
Йде мати, вся оточена курьми –
Наллє води їм, просом нагодує.
А журавлі вимахують крильми,
Вони землі і небу аплодують.
Вслухаючись у їх прощальний спів,
Косу ховає батько із граблями.
І ще ніхто не зна, що скоро він
У вирій полетить за журавлями…
Дерева, хоч пів-слова йому мовте!
Чому мовчиш замислений садок?
А журавлиний ключ на горизонті,
Неначе болем зламаний рядок.
В ночi душа
© Copyright: Виктор Сирота, 2011
Свидетельство о публикации №111090204889
Свидетельство о публикации №111090204889
Рецензии
