Однокласнику, прекраснiй людинi Вiтi Браславцю

Вітя Браславець, для мене               
Бачити дивно було,               
Як жовто-синє знамено               
В хаті твоїй цвіло.               

Шабля, рушниця з дулом               
Схрещені на стіні –
Сином Тараса Бульби               
Чомусь ти здавсь мені.               

В тихих полях молитву               
Вечір прошепотів.               
Як же ти непохитно               
За Україну болів!               

Як же любить її трудно!
Важко – та все одно               
Нам українцями бути               
Богом самим дано.

Всіх, хто тримає вірність,               
Мати благословля.               
Ми за столом вечірнім               
Наче одна сім’я.

Трактор в дворі край поля,               
Білі Сашка “Жигулі”.               
Хочеться, як ніколи,               
Жити на цій землі.               
               
Сутінки біля хати –               
Згасла уже зоря.
- Будемо вирушати…
- Вип’ємо на коня!
               
Зірка зійшла кармінна,
Втома спала з плечей.
Тихо дивилась  Вкраїна
З Віриних чесних очей.

Доля вершить своє коло,
Доле, не поспішай!
Вітя, прошу ніколи
З обрію не зникай…

Віктор Сирота

12 листопада 2010 року
м. Дніпропетровськ – село Могилів